• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Психологічна служба школи

Метою діяльності психологічної служби є сприяння створенню умов для соціального та інтелектуального розвитку здобувачів освіти, охорони психічного здоров’я, надання психологічної та соціально-педагогічної підтримки всім учасникам освітнього процесу відповідно до цілей та завдань системи освіти.

Завдання шкільної психологічної служби:

1. збереження та зміцнення психічного та соціального здоров’я,

2. сприяння особистісному, інтелектуальному, фізичному і соціальному розвитку здобувачів освіти

3. надання психологічної і соціально-педагогічної допомоги всім учасникам освітнього процесу.

4. забезпечення індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу

5. сприяння повноцінному розвитку учнів на кожному віковому етапі

Основні види діяльності ШПС:

· Діагностика: соціальне і психолого-педагогічне обстеження всіх учасників навчального процесу; моніторинг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та підлітків, визначення причин, що утруднюють розвиток та навчання.

· Профілактика: систематична робота, спрямована на попередження відхилень у розвитку особистості, профілактику виникнення конфліктів та проблем у міжособистісних стосунках тощо.

· Психолого-педагогічна корекція: здійснення психолого-педагогічних заходів для усунення відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, у міжособистісних та міжгрупових взаєминах, формування адекватної життєвої перспективи, подолання різних форм девіантної поведінки тощо.

· Психологічна просвіта: підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу, роз'яснення змісту, завдань психологічної служби тощо.

· Соціально-психологічна реабілітація: надання психолого-педагогічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу, які перебувають у кризовій ситуації, перенесли психічні травми, стреси, тяжкі хвороби тощо з метою адаптації до нових умов.

ТРИВОЖНІТЬ СТАРШОКЛАСНИКІВ ПЕРЕД ІСПИТАМИ (ЗНО)

До першого іспиту ЗНО залишається трохи менше ніж місяць — то що, вже хвилюватись? Аж ніяк, навпаки — вступникам саме час зловити передіспитовий дзен, бо пандемія і карантин вже добряче попсували всім нерви. Ми зібрали поради іноземних освітніх експертів та додали дієві лайфхаки, щоб підготовка до тестів минула спокійно і продуктивно.

Готуючись до іспитів, учень або студент може почуватися, ніби він сам один серед диких нетрів — довкола все невідоме, вороже, а день випробувань дедалі ближче. У своїй книжці «Тривожність у школах» («Anxiety in Schools») професор психології Джерелл Кесседі (Jerrell Cassady) пише, що передіспитову тривожність відчувають від 25 до 40 % студентів. Якщо думки в голові бігають, як скажені, ви порівнюєте себе з іншими учнями, постійно пригадуєте провалені тести в минулому і не можете концентруватися, то ви також серед цих 40 %. І це треба негайно виправляти.

Зробіть свої установки позитивними

У період інтенсивної підготовки дуже важливо слідкувати за внутрішнім голосом і тим, що він каже. Адже може статися так, що ви потрапите в безкінечну спіраль негативних думок. «Мені треба було працювати більше, вчитися краще», «Напевне, я просто дурний і ніколи не зможу це вивчити», «Мені треба добре написати іспит, інакше все пропало» тощо. Такі думки найчастіше є нераціональними і необґрунтованими. Експерти радять не залишати без уваги жодної такої негативної думки, натомість запитати себе: «Що змушує мене думати, що я не впораюсь?» Руйнівні думки варто змінити на продуктивні та позитивні установки: «Я довго готувався, тому впораюся із завданнями», «Я розумна і цілком можу опанувати цей матеріал», «Навіть якщо не складу тест на максимум, це не кінець світу».

Подивіться в очі страхові

Подумайте, які теми є найскладнішими для вас, що ви пропустили і чого боїтеся найбільше. Ці «слабкі місця» треба визнати і взятися за них у першу чергу. Нам завжди комфортніше починати з найпростіших тем — бо вони знайомі, даються легко, але саме прогалини у знаннях примушують нервуватися найбільше. Тому за місяць до іспиту віддайте перевагу найстрашнішим запитанням — їх треба приборкати зараз, а не в останню ніч перед тестом.

Уявіть свого «монстра тривожності»

Коли всередині вас голос тривоги і стресу звучить все гучніше, можна спробувати відділити його від себе і персоніфікувати: «О, це знову ти, Монстре тривожності? Я знав, що ти десь причаївся і скоро даси про себе знати». Якщо дати форму, подобу, ім’я власному страхові, це допоможе його приборкати. Зрештою, з тим потворою можна домовитись: «Поговоримо пізніше, зараз я зайнятий підготовкою до іспиту».

Гід по ЗНО 2020: усі важливі дати, умови, санітарні вимоги

Створіть спеціальний «графік підготовки»

Зберіть увесь матеріал, який маєте опанувати чи повторити до іспиту, і розбийте його на менші частини, щоб підготовка була послідовною і розпланованою. Експерти називають це study habits, які варто перейняти:

· намагайтеся цілковито концентруватися на тому, що вивчаєте саме зараз;

· генеруйте запитання після перечитування підручника чи конспектів — так ви подумки систематизуєте матеріал;

· візуалізуйте інформацію в таблиці, графіки чи mind-maps;

· чергуйте навчання і короткі перерви;

· не спокушайтесь на довгі відрізки часу для «втикання у відоси» чи інших непродуктивних пожирачів часу.

Змініть власне сприйняття тестової тривожності

Що відбувається з тілом, коли ми стресуємо: серце стукає швидше і сильніше, пітніють долоні, а в животі «літають метелики». А що ми відчуваємо, коли переживаємо захват? Те саме! Автор книг та мотиваційний спікер Саймон Сінек переконаний, що часто успіх справи залежить від того, як ми інтерпретуємо наші фізичні та ментальні реакції. Тож наступного разу, коли відчуватимете, що вас накриває хвиля передіспитової тривоги, спробуйте подивитись на це інакше: можливо, це насправді відчуття захвату і нетерплячість показати свої знання.

Уявіть сам іспит

Якщо у вас уже був досвід дуже нервових іспитів, варто спробувати «практику уявляння»: подумки намалюйте себе під час тесту — як ви спокійно увійшли в кімнату, сіли за стіл, вирішуєте одне за одним усі завдання. Така уявна репетиція — дієвий інструмент боротьби зі стресом, і його активно використовують спортсмени та актори. Але будьте дуже переконливими для себе — уявляйте не лише предмети довкола себе під час іспиту, а й свій власний спокій, упевненість, відчуття успіху, щоб ваш мозок справді вам повірив.

Знайдіть свою техніку релаксації

Пригадайте будь-яку іншу подію, що змушує вас хвилюватися, окрім іспиту — спортивне змагання, виступ на сцені, промова. Як ви зазвичай себе заспокоюєте? Існує безліч технік релаксації — relaxation techniques:

· напружувати м’язи на 10 секунд, а потім розслабляти: при цьому треба концентрувати свої думки саме на м’язі, і рухатися поступово від одного до іншого;

· дихати діафрагмою: це повільне глибоке дихання, коли спершу ви наповнюєте повітрям живіт, далі груди, потім шию, а видихаєте дуже плавно і рівно;

· guided imagery — керована уява: коли ви уявляєте місце, де можете бути цілком розслабленим і щасливим і подумки переносите себе туди.

Важливо спробувати різні техніки і зрозуміти, яка працює саме для вас, а тоді практикувати її щоразу, коли тривожність наростає.

Подолайте тестову тривожність самими тестами

Перемогти тестову тривожність, практикуючи складання тестів — одна з найефективніших стратегій. Що більше тестів (онлайн, тренувальних, імітаційних з певного предмета) ви складете, то більш звичним і буденним стане саме тестування. Експерти вважають, що навіть практикування довгих періодів повної концентрації і зосередженості значно сприяє спокою студентів перед іспитом. Вивчайте структуру тестових завдань попередніх років, щоб зрозуміти, яка частина завдань потребуватиме більше часу і зусиль, засікайте свій час виконання. Вправляйтесь у тестах доти, доки не відчуєте, що відповідаєте на запитання природно і невимушено.

Профорієнтаційна робота в класах Як визначитися із вибором професії

Вибір професії - чи не найголовніший чинник того, як складеться твоє подальше життя та як ти в ньому будеш себе почувати. Адже всім хочеться не лише заробляти гроші, але й реалізувати свій потенціал та отримувати справжнє задоволення від своєї діяльності.

Вперше питання вибору майбутньої справи постає перед школярами після закінчення 9 класу. Якщо учень вирішив закінчувати школу, то в 11 класі йому доведеться остаточно вирішувати, що робити: йти на роботу, вступати до вузу чи закінчувати курси.

Проблема тут полягає в тому, що молоді люди часто самі не знають, чим би їм хотілось займатися. Батьки часто також мають туманні уявлення про сучасні професії та їхні особливості. Інколи трапляються щасливі випадки, коли особливі задатки старшокласників помічають родичі або знайомі. Буває, що дитина сама зацікавиться справою, яка пізніше стане її професією. Але все-таки найчастіше впливають на вибір майбутньої справи батьки, їх робота, інтереси і устремління. Тут можна зауважити лише таке: добре, коли молода людина йде стопами батьків, але потрібно прислухатись до думки самого юнака чи дівчини.

Молодь, вибираючи професію, часто спирається на критерії престижності, вигідності. Але потрібно пам'ятати, що часто висока оплата вимагає великих інтелектуальних, психічних чи фізичних зусиль. Самі по собі великі гроші та посада не гарантують задоволення роботою та собою.

Часто учні прагнуть вступити до педагогічного вузу, мотивуючи це тим, що у вчителів велика відпустка, зовсім не замислюючись над тим, яких великих понаднормових затрат часу і сил вимагає вчительська праця.

Існує багато цікавих, творчих, необхідних професій, тож потрібно вибрати саме ту, котра найбільше до душі. Професійне самовизначення процес не швидкий і не легкий. Тому ми спробуємо тобі в цьому допомогти.

У дитинстві головне - навчитися вибирати з коробки цукерки з найсмачнішою начинкою. Це не так вже складно. Просто потрібно уважно придивитися і спробувати якомога більше цукерок з тієї ж коробки. Так само і з вибором професії: чим більше перепробуєш, тим легше вибрати. Але якщо ти тільки вступаєш в життя, вибір зробити дуже складно.

Вважається, що кожна людина має здатності до певної діяльності. Тому було б логічним припустити, що саме вони і визначають вибір майбутньої професії. Але не все так просто. Можливо, не буде перебільшенням сказати, що:

- Ніхто з тих, що живуть, не знає всі свої здібностей повністю.

- Не всі уміють застосувати навіть ті здібності, які мають і знають.

Не слід забувати, що дуже часто під час вибору життєвого шляху здатності враховуються в останню чергу, а вирішальний вплив роблять інші чинники, наприклад, думка батьків, іноді друзів і подруг.

Хто допомагає (і заважає) вибрати професію? (по Е.А. Клімову):

Позиція старших членів сім'ї - які вважають, що несуть пряму відповідальність за твоє благополуччя і тому прагнуть нав'язати свою думку. До речі, не так вже погано, коли хто-небудь за тебе переживає і хоче допомогти, але все таки - це твоє майбутнє. Залиши за собою остаточний вибір. І навіть право на помилку!

Позиція друзів і подруг - дружні стосунки в юнацькому віці часто дуже міцні і можуть серйозно впливати на вибір професії. Але спробуйте ухвалити незалежне рішення, знову-таки: це твоє майбутнє. Для цього слід дотримуватися правила - ухвалене рішення повинне відповідати твоїм інтересам, і нічиїм більше!

Позиція вчителів, шкільних педагогів - спостерігаючи за поведінкою, учбовою і позаучбовою діяльністю учнів, досвідчений педагог може знати багато такого, що приховано від непрофесійних очей. Тому, якщо у тебе виникли проблеми з вибором професії, запитай у вчителя. Звичайно, у того, якому ти довіряєш. І знову-таки, стеж, щоб остаточне рішення відповідало твоїм інтересам.

Особисті плани і уявлення про майбутню роботу. У тому числі і уявлення про передбачуваний рівень доходів. Щоб ці уявлення не були занадто відірваними від землі, потрібно постаратися дізнатися якомога більше про свою майбутню професію. Не соромся питати, знайомся з людьми, дізнавайся про все досконально. Краще витратити небагато часу сьогодні, чим кусати собі лікті після закінчення ВНЗ.

Здібності - спирайся на них не тільки за успіхами в навчанні, але і за досягненнями в найрізноманітніших видах діяльності. Не забувай також і про можливість удатися до допомоги психолога, пройти тестування, скористатися радою досвідченого педагога.

Рівень вимог на суспільне визнання. Як би складно це не звучало, суть приблизно така: кожна людина прагне визнання, воно є винятково важливим для особи. І тим не менше: не кожному призначено стати знаменитим співаком, видатним політиком або лауреатом Нобелівської премії. Плануючи свій трудовий шлях, зважай на реалістичність вимог. Адже за розчарування доводиться платити дуже дорого.

Інформованість - важливо подбати про те, щоб зібрані відомості про професію не виявилися спотвореними, неповними, односторонніми. Якщо професія тобі сподобалася просто тому, що в кіно це виглядає класно, дізнайся, як йдуть справи насправді. Як? Можна попроситися стати учнем або асистентом професіонала. Нехай спочатку тобі дістанеться найнецікавіша робота: купувати для нього каву, виносити сміття або ввічливо посміхатися клієнтам, нічого. Тільки так ти за короткий строк дізнаєшся, як все насправді.

Прочитавши уважно цей список, ти зрозумієш, що здібності і таланти людини при виборі майбутньої роботи враховуються в останню чергу. Чи правильно це? Відповідь очевидна: звичайно, ні! Постарайся звернути пильну увагу на цей важливий компонент вибору, який єдиний може принести успіх в житті - власні таланти і здібності.

Вирішуючи, яка професія цікавить тебе найбільше, намагайся враховувати не лише думку твоїх батьків, друзів і знайомих, а, в першу чергу, те, що подобається саме тобі. Подумай, міг би ти займатися цією справою день за днем, протягом, можливо, не одного року, докладаючи максимум зусиль і старань? Адже зараз, щоб добитися в житті успіху, потрібно прагнути бути кращим в будь-якій з вибраних тобою спеціальностей.

Також ти повинен чітко визначитися: на що ти очікуєш від майбутньої професії. Для цього необхідно врівноважити твої професійні та особисті прагнення, а також реальні потреби на ринку праці і твої запити щодо професійної самореалізації:

· Обрана професія і твої життєві цінності: наприклад, чи буде вона сприяти твоєму духовному зростанню, якщо для тебе це є важливим; чи зможеш ти, наприклад, займаючись музикою, вирішувати проблеми екології, якщо це один з твоїх найголовніших життєвих пріоритетів.

· Твої життєві плани і обрана професія: якщо у твоїх планах, припустимо, є бажання об'їздити весь світ, то, вибравши професію вчителя, ти навряд чи зможеш досягти поставленої мети. Або ти мрієш про велику сім'ю, тоді, обравши професію капітана дальнього плавання або іншу, пов'язану з тривалими відрядженнями, ти, швидше за все, не відчуватимеш себе комфортно, перебуваючи багато часу далеко від родини.

· Твої назрілі сьогоденні проблеми. Подумай, чи є у тебе можливість, перш за все матеріальна, вчитися на стаціонарі декілька років? Адже багато професій, наприклад лікаря, актора та інші, не припускають заочного навчання. Також важливо було б дізнатися наперед, де і в якому місті навчають обраній тобою спеціальності. Якщо у твої плани, з якихось причин, не входить переїзд на час навчання в інше місто, наприклад, хворіє хтось з батьків і йому потрібна твоя допомога і підтримка, переглянь свої плани і підбери щось аналогічне. Можливо, з часом ти зможеш освоїти вподобану тобою спеціальність, адже зараз безліч людей здобувають другу освіту, чим заслуговують тільки пошани.

· Реальне працевлаштування за обраною спеціальністю. Вивчи ринок вакансій на сьогоднішній день і його тенденції з перспективою на час твого навчання. Чи не буде так, що, провчившись 4-5 років, віддавши масу сил і коштів, тобі доведеться або терміново перенавчатися, або погоджуватися на роботу, яка має вельми віддалене відношення до твоєї професії, або взагалі його не має. В даному випадку, скоріш за все, тобі не обійтися без консультації фахівця служби зайнятості. Тільки він зможе кваліфіковано розповісти, на яке працевлаштування за твоїм фахом в даному регіоні ти реально можеш розраховувати.

Визначення мотивацій

Що таке мотивація, яку роль вона відіграє в пошуку роботи? Це питання зовсім не випадкове, адже мотивація спонукає нас до дії. Якщо ти добре знаєш, для чого тобі нова робота, то маєш чітку мету і зможеш ефективно справитися з пошуком. Якщо ти хочеш не помилитися у виборі своєї мети, постарайся спершу визначити мотивацію, тобто, те, що спонукає тебе до дії. Визначити, що ж є мотивуючим чинником не так просто, як може показатися. Людина не завжди щиро признається собі в дійсних мотивах тих або інших дій, які приховані в глибоких шарах особи людини. Йдеться про реально діючі особисті мотиви, а не звичні "маски", які людина надягає на роботу, на зразок: "хочу стати кращим".

Зрозуміло, дійсними мотиваційними чинниками є скоріше глибинні особисті переживання, ніж безглузді гасла, нав'язані ззовні. Тому спробуй завжди докопатися до дійсних причин своїх дій. Признайся собі чесно, що шукати нову роботу тебе змушує, наприклад, бажання вийти заміж. І одразу стануть абсолютно очевидні критерії, які потрібно застосовувати до пошуку роботи, адже працюючи в бібліотеці, або школі, або іншому чисто жіночому колективі, такої мети досягти значно важче.

Визначення мотивації - один з найбільш важливих етапів пошуку роботи, оскільки саме внутрішні мотиви задають напрям пошуку і визначають його стратегію. Найчастіше домінуючим мотиваційним чинником є рівень зарплати (а точніше - доходів). Проте інші важливі чинники, такі як цікава робота, хороший колектив, зручне місце розташування, наявність інших додаткових переваг (службовий автомобіль, мобільний телефон і т.п.) не менш важливі.

Для визначення своїх мотивуючих чинників розташуй найбільш важливі особисто для тебе переваги нової роботи в порядку убування їх значущості, наприклад:

1. висока зарплата;

2. можливість завоювати авторитет;

3. потенціал кар'єрного зростання;

4. цікава робота;

5. робота підвищує рівень самоповаги;

6. можливість професійного зростання.

Цей зразковий список ознак "ідеальної" роботи ти повинен переписати для себе наново, розставивши важливі особисто для тебе чинники в порядку убування їх значущості. Це буде особисто твій список, який дозволить намітити пріоритети і відкинути менш значущі чинники. Склавши список, поклади його на видному місці, повісь над ліжком або кухонним столом, щоб постійно тримати перед очима. Корегуй список при необхідності з урахуванням обставин, що змінилися.

Також психологи рекомендують прості, але дієві методи для визначення своїх професійних вподобань самотужки.

Метод 1. Познайомся із собою. Візьми аркуш паперу, ручку, сідай зручніше і починай згадувати і записувати всі свої вдалі проекти. Наприклад, в шостому класі зробив шпаківню, після школи вирішив вступити в інститут такий-то і вступив. Тільки не кажи, що у тебе немає вдалих проектів, вони є у всіх. Головне - захотіти їх пригадати. Це завдання може зайняти у тебе не один день, та ти не поспішай. Чим повніше буде список, тим краще ти зможеш себе зрозуміти. Після того, як список буде готовий, виділи в ньому ті проекти, які принесли найбільше задоволення.

Метод 2. Малюємо роботу. Закрий очі і уяви свою ідеальну роботу. Де знаходиться, колектив, начальник, режим роботи, і твоє робоче місце, твої обов'язки, зарплата. Чим докладніше представиш, тим краще. А зараз розплющуй очі і запиши все, що тобі вдалося представити.

Зараз саме час приступати безпосередньо до пошуку роботи.

Шукаємо відповідні вакансії. Шляхи пошуку

Найпростіший шлях пошуку роботи - це звернутися до друзів і знайомих. Дуже багато працедавців вважають за краще набирати співробітників не з вулиці, тому рекомендація вже "перевіреного" працівника значно спростить прийом на роботу. Ще один шлях - це скористатися інформацією в спеціалізованих газетах і журналах. У кожному газетному кіоску таких видань багато і вони пістрявіють оголошеннями: потрібний, потрібний, потрібний. Але будь на чеку. Серед оголошень багато недобросовісних. Не спокушайся, якщо пропонується велика зарплатня без вказівки характеру роботи. Тебе повинно насторожити, якщо не вказаний прямий номер телефону, а, наприклад, тільки мобільний. Обіцянки розкрити секрет великих заробітків в обмін на 10 гривень, які ти повинен вислати за вказаною адресою розраховано на наївних претендентів. А ти - не такий. Вчися читати між рядків і відсіювати такі оголошення з першого погляду. Оголошення представників мережевих структур також тебе переслідуватимуть всюди. Вони шукають безкоштовних працівників, а ти шукаєш оплачувану роботу. Отже вам не по дорозі. Зараз модно шукати роботу через Інтернет. Основне достоїнство такого пошуку - це оперативність інформації про вакансії, що надається. Ти можеш зателефонувати потенційному працедавцеві одразу ж як тільки його оголошення з'явиться в мережі і випередити своїх конкурентів. Звернення в центр зайнятості теж може принести не погані результати.

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ

Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.

Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу? Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається підготовка адаптації, пристосування до школи; у них значно частіше проявляються труднощі навчання. Серед них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.

Батькам слід звернути увагу: якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре – це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.

Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.

Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.

Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.

Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.
Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.

Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.

Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.

Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.

Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.

Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

Загальні поради батькам першокласників:

1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.

2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

3. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов’язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, — провини дитини у цьому немає.

4. Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.

5. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: «Дивись, поводь себе гарно!», «Щоб не було поганих оцінок!» тощо. У дитини попереду важка праця.

6. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).

7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

9. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: «Якщо ти будеш добре вчитись, то …Часом умови ставляться важкі — й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім’ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об’єктивні показники стомлення, перевантаження.

15. Пам’ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день — і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

1. Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже дорослий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

3.Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

5.Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

7.Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

9.Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

10. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Кілька порад батькам із формування у дітей адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Поради для батьків, щодо спілкування з дітьми, які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти
• новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате , ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Поради батькам конфліктних дітей

Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.

Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Психологічний клімат сім’ї

Психологічний клімат – це емоційно-психологічний настрій, який формується в родині в процесі взаємодії її членів. Настрій з’являється внаслідок того, що при безпосередніх особистих контактах всі зв’язки між людьми набувають емоційно-психологічного забарвлення, яке визначається ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами членів родини. На думку науковців, психологічний клімат конкретних родин формується під впливом двох основних факторів: мікросоціальних умов життєдіяльності родини (її склад, рівень добробуту, соціальний статус) та соціально-психологічного клімату в цілому, основні елементи якого засвоюються внаслідок тісного контакту членів родини .

Як зберегти гармонію у родинних стосунках?

• всі члени родини спілкуються між собою, вміють слухати і чути одне одного. В суперечках враховується думка кожного;
• відповідальність і обв’язки поділяються між всіма членами родини;
• члени родини підтримують одне одного, можуть виконувати обов’язки іншого у випадку зміни ситуації;
• кожен член родини вірить у себе, має адекватну самооцінку, довіряє іншим;
• члени родини мають спільну систему цінностей, поважають сімейні традиції;
• цінується почуття гумору, приділяється увага духовному життю, виховується позитивне ставлення до будь-яких подій, виділяється час для спільних розваг;
• члени родини створюють умови для особистого зростання, звертаються за допомогою і підтримкою до фахівців у випадку кризи чи виникнення якихось проблем.

Тож давайте любити та поважати наших рідних, бо вони є найближчими нашими людьми…

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно:

• Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
• Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
• Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
• Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
• Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
• Щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів,а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
• Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій .

Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне,як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину,не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми

• Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів’я про своїх друзів або колег.
• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.
• Нехай ваша дитина в кожний момент відчуває, що ви її любите, цінуєте та приймаєте такою, якою вона є. не соромтесь зайвого разу приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
• Стримуйте прагнення дитини провокують сварки з іншими. Треба звертати увагу на недружелюбного погляду одне на одного або бурмотання чого-небудь із образною собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи або бракує сил контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».
• Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні й захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах виникнення непорозумінь.
• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, які призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може переконатися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.
• Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли двоє дітей під час гри щось не поділили й почали сваритися, краще поспостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти зможуть знайти мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися одне з одним. Якщо ж під час сварок одна дитина завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», варто припинити таку гру, щоб запобігти формуванню страху в переможеного.

ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ - ЗАПОРУКА ЗДОРОВ’Я ДИТИНИ

Здоров’я нації сьогодні – загальнодержавний показник, який віддзеркалює рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Умови сьогодення свідчать про актуальність проблеми збереження здоров’я дітей в Україні, оскільки майже 90% дітей дошкільного віку, учнів і студентів мають відхилення у здоров’ї.

За даними різних соціологічних опитувань щодня курять 11% учнівської молоді (16% – серед хлопців, 7% – серед дівчат). Вперше починають курити хлопці в 11 років, дівчата – в 14-15 років.

Перший досвід вживання алкоголю діти набувають в 11 років. Зокрема встановлено, що хлопці частіше за дівчат починають експериментувати з алкоголем.

Найпопулярнішим алкогольним напоєм серед учнівської молоді є пиво (0,5 лпива=30-60 ггорілки залежно від міцності напою). Водночас популярними також є «слабкоалкогольні напої» – джин-тонік, ром-кола, напої, що складаються із соку та горілки, тощо.

Відомо, що поряд із зазначеними чинниками набувають актуальності порушення інших компонентів збереження здоров’я дітей, що пов’язані із нераціональним харчуванням та низькою фізичною активністю дітей. Зокрема встановлено, що регулярно снідають у будні дні лише 2/3 української учнівської молоді (64%) та 83% – по вихідним. Достатню кількість фруктів (більше одного разу на день) споживають лише 17% опитаних учнів, овочів – тільки 22% учнів.

Майже половина серед усієї опитаної учнівської молоді віком 11-17 років щодня, як у будні, так і у вихідні, проводять до трьох годин за комп’ютером у мережі інтернет.

Соціальна програма «Здорова нація»

Наразі в Україні згідно концепції загальнодержавної цільової соціальної програми «Здорова нація» в рамках Європейської стратегії ВООЗ «Здоров’я і розвиток дітей та підлітків» акцентується увага на вирішенні проблем формування культури здоров’я дітей та підлітків на підставі взаємодії різних соціальних інститутів, які спрямовані на формування навиків здорового способу життя серед дітей та їх батьків.

З метою раннього виявлення факторів ризику з алкогольних та наркотичних проблем у дітей МОЗ України розроблено та затверджено накази, які запроваджують додатковий профілактичний компонент під час щорічних профілактичних оглядів школярів.

Здоровий спосіб життя – це спосіб життєдіяльності дитини, який спрямований на збереження та зміцнення здоров’я малюка та профілактику найбільш значущих хвороб дитячого віку. Він включає такі принципи, як дотримання режиму дня, раціональне харчування, фізичну культуру, дотримання правил гігієни, відсутність шкідливих звичок, доброзичливе ставлення до оточуючих, активний відпочинок, сприятливі умови життя.

Основні поради батькам для збереження здоров’я дитини:

Створити сприятливий емоційний клімат в родині, дружні взаємовідносини між батьками й дітьми.

Відповідальне ставлення батьків до здоров’я дитини та власного. Для того, щоб навчити дитину принципам здорового способу життя батьки повинні подавати приклад та самі дотримуватися тих же принципів.

Створити сприятливі умови для фізичного та психічного розвитку дитини. Спільні активні заняття спортом захоплюють дітей, дозволять покращити фізичний та нервово-психічний розвиток дитини. Запишіть Вашу дитину в спортивну секцію. Запропонуйте дитині вибрати ту спортивну секцію, яка їй найбільше подобається. Це дозволить не тільки зміцнити здоров’я але й розширити коло спілкування з новими друзями.

Дотримання принципів раціонального збалансованого харчування особливо актуальним є в ранньому віці, коли відбувається активне формування систем і організму дитини. Намагайтеся, щоб на Вашому столі були тільки корисні продукти і здорова їжа. Виключіть з раціону сім’ї шкідливі продукти, наприклад, газовані напої, чіпси, фаст-фуд, шоколадні батончики, а також обмежте жирне, смажене і копчене. Слідкуйте за об’ємом їжі, який їсть малюк, і не допускайте переїдання.

Дотримуйтесь вдома режиму дня для дитини – повноцінний міцний сон, прогулянки на свіжому повітрі. Слідкуйте за тим, щоб дитина не проводила багато часу біля телевізора або комп’ютера. Дотримання режиму дня дисциплінує дитину та допомагає встигнути виконати всі завдання в школі та є корисним в подальшому кар’єрному рості вже дорослої людини.

Негативне ставлення дорослих до алкоголю та паління є прикладом для дитини. Розуміння шкідливих наслідків тютюнопаління та вживання алкоголю певною мірою застереже Вашу дитини від цих кроків.

Достатня трудова активність, заохочення дітей до посильної праці. Спільна праця батьків та дітей згуртовує родину, дозволяє виробити стереотипи поведінки в майбутній родині Вашої дитини.

Утримання в чистоті тіла, одягу і приміщення.

Розумні вимоги до дитини, спільні ігри, проведення дозвілля (прогулянки в ліс, парк, на ковзанку, лижні прогулянки, спільне читання, малювання тощо).

Займайтесь всією сім’єю загартовуванням. Загартовування зміцнює імунітет дитини і дорослих, піднімає настрій і поліпшує самопочуття.

Формування навичок здорового способу життя в дитини є важкою спільною працею батьків та дітей, допоможуть зміцнити здоров’я дитини, покращити її самопочуття та запобігти розвитку різноманітних захворювань у дітей.

Тютюн, алкоголь наркотики в молодіжному середовищі: вживання, залежність, ефективна профілактика.

1. Характеристика причин шкідливих звичок.

Шкідливі звички - ряд звичок, що є шкідливими для організму людини. Вони перешкоджають людині розвиватися як розумово, так і фізично. Серед цих звичок виділяють декілька найбільш шкідливих - це наркоманія, алкоголізм, токсикоманія та тютюнопаління. Кожна з цих звичок викликає залежність людини від тієї чи іншої речовини, яку вона вживає.

Багато шкідливі звички мають характер залежності, тобто людина знає про шкоду звички, але не може від неї позбутися через те, що вона приносить короткочасне задоволення або полегшення. Деякі шкідливі звички зберігаються, тому що людина не підозрює про свою звичкою або не вважає її шкідливою (в усякому разі, для себе).

Серед основних причин виникнення і поширення шкідливих звичок можна назвати:

- Соціальна узгодженість. Якщо та чи інша модель поведінки прийнята в групі, до якої людина належить або з якою він себе ідентифікує, він відчуває необхідність слідувати їй, щоб показати свою приналежність до цієї групи, і звідси - мода на шкідливі звички.

- Задоволення. Одна з головних причин, чому люди йдуть шкідливим звичкам, - це супутні і приємні (спочатку) відчуття, від хорошого самопочуття і релаксації до містичної ейфорії. Далі виникає пряма залежність.

- Цікавість змушує деяких людей почати самим слідувати шкідливим звичкам.

- Відхід від фізичного стресу. Більшості людей вдається справлятися з найбільш стресовими ситуаціями їх життя, але деякі намагаються знайти притулок у формі залежності.

- Невміння правильно використовувати вільний час.

- Відчуження і невлаштованість у житті.

2. Тютюнопаління серед молоді та його наслідки для здоров’я.

Куріння тютюну є одним з чинників ризику у виникненні ряду серйозних захворювань. Особливо страждають органи дихання. Тютюновий дим викликає подразнення слизових оболонок гортані, трахеї, бронхів. Тютюновий дьоготь, який є концентратом з рідких і твердих продуктів горіння і сухої перегонки тютюну, посідає на стінках дихальних шляхів, нагромаджується в слизових оболонках. Постійне куріння призводить до розвитку хронічного ларингіту і бронхітів. У курців знижується опірність легенів до різних інфекційних захворювань, зокрема до туберкульозу. Тютюновий дим, що містить канцерогенні вуглеводні, радіоактивний полоній, поза сумнівом, сприяє виникненню раку легенів. Рак легенів у 20 разів частіше виникає в тих, хто курить, ніж у некурців. Частота раку легень у будь-якій країні прямо пропорційна кількості споживаного тютюну і тривалості звички куріння.

При курінні значно страждає шлунково-кишковий тракт. Шкідлива дія тютюнового диму починає виявлятися вже в порожнині рота. Зуби курця набувають жовтуватого кольору, вони швидше руйнуються і мають специфічний тютюновий запах. Тютюновий дим подразнює слинні залози, внаслідок чого наступає посилене виділення слини, яку курці частково спльовують, а частково проковтують. Насичена шкідливими речовинами слина, проходячи через стравохід, потрапляє в шлунок і кишечник. Порушується рухова активність шлунково-кишкового тракту, погіршується травлення. Тому в тих, хто курить, частіше розви­ваються хронічний гастрит, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, холецистит. І навіть невеликі дози нікотину знижують знешкоджуючу функцію печінки. Медична наука переконливо довела взаємозв’язки між курінням і раком порожнини рота, стравоходу, шлунку.

Під впливом нікотину відбувається звуження кровоносних судин, які забезпечують кровопостачання життєво-важливих органів: серця, мозку, нирок. У курців частіше спостерігається ішемічна хвороба серця; напади стенокардії, що призводять до раптової смерті, в тих, хто курить бувають у 4 – 5 разів частіше, ніж у некурців. У тих, хто курить більш високий артеріальний тиск, ніж у некурців. У результаті порушення нікотином засвоєння вітамінів, а саме вітаміну С, відбувається прогресивне відкладення ліпідів у стінках судин, що сприяє розвитку атеросклерозу. Одна викурена цигарка позбавляє організм 25 мг вітаміну С. Зниження вітаміну С в організмі сприяє тромбоутворенню в крові і підвищує ризик судинних уражень мозку. Таке захворювання судин, як облітеруючий ендартеріїт, що супроводжується кульгавістю і омертвінням нижніх кінцівок, зустрічається в 90% випадків у курців.

Під впливом куріння змінюється склад крові, зменшується кількість еритроцитів. Чадний газ, що міститься в тютюновому димі, утворює з гемоглобіном крові стійке з’єднання – карбоксигемоглобін, який не здатний переносити кисень до тканин організму.

Куріння несприятливо відображається на функції органів чуття. У людей, які курять, знижується гострота зору, погіршується відчуття кольору, порушується відчуття смаку і сприйняття запахів, знижується слух. Нікотин впливає на залози внутрішньої секреції, а саме на щито­подібну залозу. На гіпертрофію щитоподібної залози страждають бли­зько 30% жінок, що курять, тоді як серед некурців вона зустрічається в 5%.

Особливо небезпечно нікотин діє на організм вагітних жінок, на плід і новонароджених. Встановлено, що найбільш частими ускладненнями вагітності в жінок, що курять, є передчасні пологи, народження дитини з малою вагою, мертво-народження. У жінок, що курять помірно (від 1 до 9 сигарет у день); смертність новонароджених на 20% вища, ніж у жінок, які не курять. Нікотин передається дитині також з молоком матері. Тому куріння вагітних жінок негативно позначається на подальшому розвитку дітей. Дитина ростиме повільно, буде більш схильною до різних захворювань.

Куріння негативно впливає не тільки на організм людей, що курять, але також і на здоров’я тих, хто оточує їх. Встановлено, що близько 25% шкідливих речовин, що утворюються при курінні, поглинається самим курцем, 20% згоряє, 5% залишається в недопалку, а половина шкідливих речовин, що залишилася, потрапляє в оточуюче середовище і поглинається особами, що знаходяться в даному приміщенні. Це так зване «пасивне куріння».

Концентрація нікотину в закритому приміщенні, небезпечна для здоров’я, складає 0,5 мг на 1 м3. «Пасивний курець» не звичний до тютюнового диму і страждає вже від його малих доз. Це виявляється в неприємному стані, запамороченні, головному болю, слабкості. При тривалому вдиханні тютюнового диму у них можуть розвиватися ті ж захворювання, що і в курців. Адже в тютюновому димі містяться поло­ній, радіоактивний плюмбум, вісмут, які можуть призвести до розвитку злоякісних новоутворень. Помічено, що серед жінок-некурців, у яких чоловіки багато курять, спостерігається більш високий відсоток захво­рювань на рак легень. Особливо чутливі до тютюнового диму діти. Спостереження за дітьми, в яких курять батьки, показало, що ці діти частіше хворіють ринофарингітами, бронхітами, пневмоніями, в сечі у них виявляється наявність канцерогенних речовин з тютюнового диму.

Куріння завдає величезного збитку здоров’ю людини, великої соціальної і економічної шкоди суспільству. Показники захворюваності і смертності серед тих, хто курить, вищі в порівнянні з некурцями. Куріння скорочує життя курця в середньому на 8–10 років.

3. Молодь і алкоголь: вживання та залежність.

Однієї з найшкідливіших звичок, що завдають серйозного збитку здоров’ю людини, його добробуту, є зловживання спиртними напоями. Проблема боротьби з пияцтвом і алкоголізмом у даний час є важливою економіко-соціальною проблемою. Алкоголь підриває індивідуальне здоров’я, веде до деградації особи, неблагоприємно відображається на суспільному здоров’ї, негативно впливає на всі сторони суспільного життя – економіку, побут, мораль і свідомість людей.

Алкоголь відноситься до речовин, які викликають хворобливу пристрасть, тобто виникнення потреби в постійному або періодичному прийомі для отримання задоволення або для ослаблення несприятливих явищ (явище абстиненції), що виникають при утриманні від алкоголю. Небезпека полягає в тому, що алкоголізм розвивається як би поволі, поступово. Від першого знайомства людини із спиртними напоями до кінцевої стадії алкоголізму можна виділити декілька етапів. Спочатку це епізодичне вживання алкоголю, здебільшого під час свят. До зловживання алкоголем або пияцтва відноситься непомірне вживання спиртних напоїв. Пізніше розвивається алкогольна наркоманія, або алкоголізм, – хронічне захворювання, що характеризується патологічною потребою людини в алкоголі. Основними симптомами першої або початкової стадії алкоголізму є підвищена толерантність до алкоголю (збільшення кількості спиртного, необхідного для сп’яніння), втрата відчуття контролю, зникнення захисного блювотного рефлексу. Наявність алко­гольного абстинентного синдрому говорить про виражені форми хвороби. В другій стадії хвороби розвиваються також і алкогольні психози: біла лихоманка, гострий алкогольний галюциноз, марення тощо. В третій стадії алкоголізму потреба в алкоголі стає в один ряд з потребою в їжі, сні. Абстинентний синдром супроводжується серйозними розладами серцево-судинної діяльності, явищами гемодинаміки, печінковою недо­статністю, що нерідко закінчується смертю. Від початку зловживання алкоголем до розвитку хвороби в середньому проходить декілька років.

Систематичне вживання молодими людьми алкоголю навіть у невеликих дозах частіше і швидше призводить до алкоголізму. Вплив алкоголю дуже значний, він розповсюджується на весь організм у цілому.

На сьогоднішній день численними клінічними спостереженнями і експериментальними даними доведено, що практично немає такого органа, який не піддавався б токсичній дії алкоголю. Всмоктування алкоголю починається вже в порожнині рота, потім у шлунку і тонкому кишечнику, звідки він поступає в кров і розноситься по всьому організму. Алкоголь нерівномірно розподіляється по органах і тканинах. Найбільші його концентрації виявляються в головному мозку і печінці. Якщо концентрацію алко­голю в крові прийняти за 100%, то в головному мозку його буде 150%, в печінці – 120%. Від 2 до 10% алкоголю виводиться нирками, потовими залозами і легенями. Процес розпаду алкоголю до його кінцевих продуктів відбувається переважно в печінці. Чим більша доза алкоголю, прийнятого всередину, тим триваліший здійснюється його розпад.

Завдяки своїй здатності розчиняти жироподібні речовини, алкоголь вільно проникає через оболонки клітин мозку і порушує в них процеси життєдіяльності. Окислюючись, алкоголь забирає в клітини кисень, а саме головний мозок має найбільшу чутливість до кисневого голодування. Тому від дії алкоголю в першу чергу страждає центральна нервова система.

Прийом навіть невеликих кількостей спиртних напоїв веде до швидкої стомлюваності, неуважності, утруднює сприйняття. Дослідженнями доведено, що однократний прийом 50–60 г горілки приводить до зниження активності основних функціональних систем організму. Правда, в того, хто випив, виникає відчуття піднесеного настрою, йому здається, що він став працювати краще, що він може знайти швидке правильне рішення будь-якого питання. Але об’єктивні дані свідчать про інше. Знижуються функціональні можливості зорового і слухового аналізаторів, погіршується здатність активно зосереджувати увагу, збільшується час для прийняття рішення, порушується координація рухів, зростає кіль­кість помилок при виконанні звичних робочих операцій, знижується кри­тична оцінка своєї діяльності. Розумова працездатність знижується на 12–15%, а у деяких людей – до 25%. Зловживання алкоголем веде до розвитку захворювань як центральної, так і периферичної нервової систем. Розрізняють специфічні алкогольні поліневропатії і енцефалопатії. Систематичне вживання алко­голю навіть у порівняно невеликих дозах призводить до порушення обміну жирів, білків, вуглеводів. Наслідком цього порушення є накопичення в організмі людини отруйних речовин, які негативно впливають на печінку, серцево-судинну систему, нирки.

Алкоголь несприятливо впливає на серце і судини, а також порушує діяльність нервових центрів, які регулюють функцію серцево-судинної системи. Під впливом алкоголю судини на короткий час розширяються, а потім наступає їх спазм. Найбільш виражений спазм судин серця і мозку. Помічено, що в стані сп’яніння артеріальний тиск може дещо знижуватися. Але потім спостерігається його різке підвищення, що може бути причиною гострих порушень кровообігу. Існує певний зв’язок між зловживанням алкоголю і захворюванням серцево-судинної системи, зокрема гіпертонічної та ішемічної хвороб серця. В більшості випадків інфаркт міокарда у людей молодого віку виникає в стані алкогольного сп’яніння. Алкоголь токсично діє на м’яз серця, сприяючи розвитку в ньому дегенеративних процесів. Виділяють специфічні алкогольні кардіоміопатії або міокардіострофії.

Про вплив зловживання алкоголем на виникнення і перебіг захворювань серцево-судинної системи говорить такий факт, що серед хворих, що знаходяться на стаціонарному лікуванні з приводу цієї патології, приблизно кожний шостий страждає хронічним алкоголізмом.

Дуже чутливою до дії алкоголю є печінка. По-перше, печінка – це основне місце окиснення алкоголю в організмі. По-друге, на печінку падає додаткове навантаження по знешкодженню багатьох токсичних речовин, що утворюються у зв’язку з порушеннями процесу травлення і обмінних процесів, які мають місце у людей, що зловживають спиртни­ми напоями. Найбільш часті ураження печінки в осіб, що вживають алкоголь, – це алкогольна гепатопатія, гепатит, цироз.

Алкоголь порушує секреторну, ферментативну, а також моторну функції шлунку. Він є збудником виділення шлункового соку. При систематичному вживанні спиртних напоїв відбувається спочатку розростання, а потім виснаження і атрофія залозистої тканини шлунку, що сприяє розвитку гастриту, виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки. Алкоголь часто є причиною гострого і хронічного панкреатиту.

У людей, які зловживають алкоголем, частіше зустрічаються захворювання органів дихання (ларингіт, трахеїти, бронхіти). Це пов’язано з тим, що людина в стані сп’яніння не відчуває холоду і може легко заме­рзнути. Крім того, алкоголь призводить до зниження імунологічної акти­вності і тим самим ослабляє опірність організму. Особи, які зловжива­ють алкоголем, у 3 рази частіше хворіють на хронічний бронхіт, у 2 рази частіше – крупозною пневмонією, емфіземою легень, у 4 рази частіше – пневмосклерозом. Запальні процеси в легенях у них набувають затяж­ного характеру, ускладнюються нагноєнням, гангреною.

Вживання алкоголю погіршує роботу і загострює захворювання нирок та сечостатевих органів. Цьому сприяє також вживання солоних і гострих закусок, а також переохолодження в стані сп’яніння. В більшості осіб, що зловживають алкоголем, порушується функція водо-виділення нирок, що виявляється набряками облич, кінцівок.

Зловживання алкоголем призводить до різних розладів з боку статевої сфери. При цьому статеві розлади у чоловіків, що зловживають алкоголем, зустрічаються в 41 – 43% випадків і носять вельми різноманітний характер: відбувається згасання статевого потягу, ослаблення ерекції, зниження гостроти відчуттів від оргазму. Чим триваліший період зловживання алкоголем, тим сильніший розлад статевої функції до імпотенції. Ці порушення пов’язані як з дією алкоголю на статеві клітини, так і зі зниженням під дією алкоголю гормональної функції залоз внутрішньої секреції, зв’язаних діяльністю статевих залоз.

Особливу небезпеку представляє алкоголь для жіночого організму. Жінки, що зловживають спиртними напоями, швидше в’януть, шкіра у них стає зморшкуватою, голос грубим, форми тіла набувають ознаки «чоловічого типу». Спостерігаються відхилення з боку статевої сфери: порушується менструальний цикл, зменшується статевий потяг. Спостереження за жінками, що вживають алкоголь під час вагітності, показують, що у багато кого з них виникав токсикоз, викидні, передчасні або патологічні пологи. Алкоголь легко переходить у молоко матері, що годує. Якщо жінка вживає спиртні напої, то алкоголь при годуванні поступає з молоком у шлунок дитини, швидко всмоктується і викликає симптоми отруєння, які можуть виражатися в алергічних реакціях, підвищеній плаксивості, неспокої, порушенні діяльності кишечника. В деяких випадках ці отруєння можуть бути навіть смертельними.

У даний час ні у кого не викликає сумнівів згубний вплив алкоголю на потомство. Навіть однократне вживання алкоголю здоровими людьми може шкідливо впливати на статеву клітину, готову до запліднення. Якщо у момент зачаття хоча б один з батьків був п’яний, це може призвести до народження дитини, яка страждає захворюваннями нервово-психічної сфери або фізичними аномаліями (зайві пальці на руках, аномальний розріз очей, низько посаджені вуха, природжена вада серця і тощо).

Зловживання алкоголем скорочує середню тривалість життя на 15 – 20 років. Головними причинами смерті хворих на алкоголізм є нещасні випадки, гостра алкогольна інтоксикація, серцево-судинні захворювання, цироз печінки. Показник смертності в алкоголіків у 2 – 4 рази вищий, ніж серед населення в цілому. За даними ВООЗ, серед причин смерті алкоголізм і пов’язані з ним захворювання займають третє місце після я серцево-судинних захворювань і злоякісних новоутворень.

4. Вплив наркотиків на організм людини.

Наркоманія – це хвороба, яка проявляється непереборним потя­гом до вживання деяких токсичних речовин, причому кожного разу у все наростаючих дозах. Переважна більшість хворих починає вживати наркотики в молодому віці – в результаті цікавості, наслідування, сла­бкої волі, дефектів виховання, психічної незрілості, безграмотності, відсутності усвідомлення відповідальності перед суспільством. Слід відзначити, що непереборний потяг виникає після 4 – 5 прийомів наркотику, а іноді – й після першого. Психічна залежність означає, що тільки за допомогою наркотику можна відновити душевну рівновагу і тримати свої нерви під контролем. Фізична залежність характеризується абстинентним синдромом, який виникає через 1 – 2 доби після останнього вживання наркотику і проявляється наступними фізичними та психічними розладами:

• в одних виникають дезорієнтація в часі і просторі, зорові галю­цинації, страх, розгубленість;

• у других – серцебиття, озноб, болі в суглобах і животі, головні болі, пітливість, тремтіння кінцівок, нудота, блювання, зниження арте­ріального тиску, знепритомніння;

• у третіх – «ломка» – ламаючі болі в м’язах кінцівок, живота, попереку, нудота, слинотеча, задишка, підвищення темпера­тури тіла, судоми жувальних м’язів.

Після прийому наркотиків в одних змінюється зовнішній вигляд і поведінка, відмічається надмірне почервоніння або блідість шкірних покривів, гарячковий блиск очей, розширення або різке звуження зіниць, короткочасне порушення мислення, доброзичливість, веселість, а в інших – злобність, агресивність, які змінюються в’ялістю, сонливістю. Спостерігається бідність міміки, монотонність мови, порушення координації рухів. Тривалість такого стану – 1 – 6 год.

Від наркотиків руйнуються всі органи і системи, але в першу чергу – нервова система, тому помітна деградація особи. Наркомани стають неправдивими, байдужими, бездіяльними, неохайними, не турбуються про сім’ю. Вони швидко втомлюються, дуже худнуть, мають вигляд набагато старших за свій вік, страждають від постійного головного болю. У них різко слабне пам’ять, вони стають нездатними до навчання. В перші 3 – 5 місяців міняється сексуальна збудливість, що веде до безладних статевих зв’язків, гомосексуалізму. Тривалість життя наркоманів, які почали замолоду вживати наркотики, не перевищує 30 – 35 років. Майже половина із них закінчує життя самогубством, серед інших причин смерті – передозування наркотиків, алергічний шок, травматизм, інфекційні хвороби, інфаркт міокарда. Наркотики згубно діють на потомство: діти народжуються розумово відсталими, епілептиками, шизофреніками.

5. Профілактика алко- та наркозалежності серед молоді.

Соціальна програма має на меті ініціювати створення системи профілактики алкоголізму, наркотизації за допомогою соціальних служб для молоді та зумовлена:

- потребами суспільства у збереженні й розвитку соціально активної та здорової особистості;

- потребою особистості у здоровому способі життя;

- необхідністю створення можливостей для розвитку власного потенціалу та реалізації прав і свобод у виборі молодою людиною життєвого шляху без наркотиків;

- гуманним ставленням до неповнолітніх і молоді, що мають залежність від наркотичних засобів.

Програма профілактики алкоголізму й наркоманії враховує провідні пріоритети державної молодіжної політики, визначає шляхи, форми і методи реалізації профілактичних ініціатив, виходячи з Міжнародних актів і рекомендацій щодо становища дітей і молоді, Національної програми протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу; Декларації про державну молодіжну політику, Закону України “Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні” та інших документів.

Профілактика ґрунтується на:

- тенденціях наркотизації молоді в міжнародному аспекті;

- особливостях соціально-психологічної ситуації, проблемах алкоголізму й наркотизації в Україні;

- змісті роботи і можливостях соціальних служб для молоді у здійсненні профілактики;

- тенденціях до міжвідомчої співпраці суб’єктів профілактичної роботи, формування українського менталітету з урахуванням національної психології, національного характеру.

Соціально-педагогічна профілактика алкоголізму й наркоманії - вид соціальної діяльності служб для молоді, спрямованої на проведення освітньо-профілактичних заходів та реалізацію педагогічних моделей впливу на особистість з метою попередження вживання наркотичних засобів, алкогольних напоїв. Ґрунтується на своєчасному виявленні та виправленні негативних інформаційних, педагогічних, психологічних, організаційних факторів, що зумовлюють відхилення в психічному та соціальному розвитку дітей і молоді, у їхній поведінці, стані здоров’я, а також в організації життєдіяльності й дозвілля.

Зміст соціально-педагогічної профілактики алкоголізму й наркоманії:

- формування установок (відношень, мотивів, моделей поведінки) на життя без наркотиків;

- поширення профілактичної інформації (друкована продукція, засоби масової інформації, міжособистісні стосунки, інші форми соціальної роботи);

- формування умінь і навичок здорового способу життя;

- застереження формування пронаркотичних моделей поведінки;

- ініціювання педагогічно-змістовної діяльності з профілактичної роботи;

- організація заходів щодо виконання програми нормальної поведінки;

- включення до міжнародних проектів питань з профілактики наркотизації, поширення передового міжнародного досвіду з зазначеної проблеми;

- превентивна робота з проблем пияцтва, алкоголізму, вживання тютюну серед неповнолітніх і молоді;

- пропагандистські заходи до міжнародних свят, Всесвітніх днів без тютюну (програма ВОЗ), алкоголю, наркотиків.

Види та форми соціально-педагогічної профілактики алкоголізму, наркоманії:

- наукова робота з визначення факторів, що впливають на характер процесу наркотизації, і розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо соціально-педагогічної профілактики;

- організаційно-педагогічні заходи щодо створення середовища, яке виховує, за місцем проживання дітей і молоді (робота консультаційних пунктів профілактики наркотизації з проблем освіти, виховання, організації дозвілля, працевлаштування тощо);

- педагогічне втручання в ситуацію збоченого пронаркогенним, проалкогольним фоном розвитку окремої особистості і популяційної групи;

- соціально-педагогічний моніторінг, аналіз, надання рекомендацій, проведення заходів щодо реалізації державних, регіональних, галузевих програм з профілактики наркотизації;

- залучення різних соціальних інститутів у процес соціалізації дітей і молоді, створення в мережі соціальних служб умов для виявлення соціальних ініціатив, розвитку молодіжного руху та відродження традицій національного виховання (проведення масових профілактичних свят, конкурсів, спортивних змагань, театралізованих дій);

- організація соціально-педагогічної та освітньої роботи з дітьми з сімей групи ризику (індивідуальна та групова робота з батьками й дітьми, з різними категоріями молоді);

- сприяння установам освіти, комітетам у справах неповнолітніх, спорту, культури та іншим організаціям діяльності з профілактики негативних явищ серед молоді, в організації здорового способу життя неповнолітніх і молоді.

ПОРАДИ ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ПЕДАГОГОМ І ПІДЛІТКОМ В КРИЗОВОМУ СТАНІ

1. Уважно вислуховуйте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте. Не показуйте свого страху. Ставтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.
4. Впевнено опікуйтесь підлітком. Саме це допоможе йому у власні сили
5. Використовуйте слова, речення, які сприятимуть встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний іншим і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.
8. Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.

Правила покарання агресивних дітей та підлітків

• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Попри це, воно має бути корисним.
• Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок.
• За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу, а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там що трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.
• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.
• Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.
• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.

ВИХОВНА РОБОТА З «ВАЖКИМ ШКОЛЯРЕМ»

1. Намагайтесь запобігти ДУМКАМ про безнадійну педагогічну занедбаність того чи іншого учня. Вселяйте в себе віру, що "важкий” вихованець є потенційним носієм багатьох позитивних якостей. У ході перших контактів з такою дитиною виявіть доброзичливу зацікавленість, повагу, відкинувши можливе упереджене ставлення до неї.
2. Уникайте хворобливої реакції на перші негативні прояви у поведінці важкого вихованця у ставленні до вас. Такі діти не рідко на початковому етапі спілкування з новим вчителем, а тим більше з молодим, схильні випробовувати його.
3. Добре ознайомтесь з умовами життя учня вдома, особливостями спілкування в школі, поза її межами, з батьками. Та найголовніше – виявіть джерело, причини, що призвели до морального захворювання учня.
4. Вивчіть паростки позитивних якостей вихованця, його схильності, уподобання, інтереси.
5. Будь-що намагайтеся полюбити дитину за те, що вона людина. Виявіть доброту, чуйність, порядність, щоб протистояти негативізму, з яким учневі доводиться зустрічатись у спілкуванні. Це і буде застосування методу "вибуху”, який може сприяти досягненню добрих виховних результатів за порівняно короткий строк. Спрямовуйте на таку діяльність усіх вчителів, вихователів класу.
6. У процесі спілкування з вихованцем не вдавайтесь до методів постійного контролю, гальмування, а використовуйте метод "заміни”, тобто включення таких видів діяльності, які б відповідали його інтересам.
7. Помічайте найменші позитивні зрушення у поведінці і діях школяра. Підкріплюйте їх своїм заохоченням, схваленням. Водночас не зосереджуйте увагу на негативних проявах поведінки. пам’ятайте, що погані звички долати важко. Лише поступове розширення кола позитивних дій має витісняти негативні вчинки.
8. Постійно включайте вихованців у колективні справи класу, спортивні команди, давайте посильні доручення, підкреслюйте їх значення для успіху всього колективу.
9. Систематично працюйте з батьками, щоб спільно забезпечити позитивний педагогічний вплив на важковиховуваного, єдність зусиль на грунті доброти, поваги.
10. Намагайтеся частіше бувати з "важким” учнем один на один: разом обговорюйте питання, які викликають у нього інтерес, розповідайте йому про цікавих людей. Запрошуйте до своєї домівки, намагайтеся спільно працювати над виконанням тих чи інших завдань, але уникайте при цьому набридливого повчання,моралізаторства. Під час канікул, вашої відпустки намагайтесь листуватись з вашим вихованцем (якщо ви або виїжджаєте на цей час з населеного пункту) учень повинен відчувати, що вчителя цікавить його життя під час канікул.

"Торгівля дітьми в Україні"

Справа в тому, що сьогодні торгівля дітьми є великою соціальною проблемою. Проблемою, яка потребує вмілого вирішення. І в цьому випадку важливою є не лише діяльність правоохоронних органів, але й психологічної служби, соціальних працівників, учителів, батьків. Потрібно боротися не тільки з тим, що вже є, але із тим, що може статися.
За статистикою, сьогодні кожна п’ята дитина в світі потрапляє в тенета торгівлі. Бентежним є той факт, що велика кількість цих дітей виховується в благонадійних сім’ях. Яскравим виявом такої тенденції є приклад міста Житомира, де в минулому році було виявлено 16 неповнолітніх дівчат, які були зайняті в секс – індустрії – і за даними кримінальної міліції у справах неповнолітніх, всі ці діти проживають у благополучних родинах. Постає питання «Що ж стало причиною того, що дитина з цілком нормальної сім’ї стає жертвою?»
Дуже часто родина, яка є успішною в матеріальному розумінні, багато цінного втрачає у внутрішньосімейних відносинах. У результаті діти отримують іграшки, одяг, ласощі, але страждають на дефіцит уваги з боку батьків. Що і стає причиною багатьох бід, і однією з них є торгівля неповнолітніми.

Що входить у поняття торгівля людьми і, зокрема дітьми ?
Це означає найм, перевезення, переміщення, приховування або прийняття осіб, використовуючи погрози або силу чи інші форми примусу, насильницького викрадення, обману, шахрайства, зловживання владою або безпорадним станом або отриманням плати чи вигоди для досягнення згоди особи, що має владу над іншою, з метою експлуатації. Експлуатація включає в себе як мінімум примушення інших до проституції або інші форми статевої експлуатації, примусову працю чи послуги, рабство та діяльність подібну до рабства, поневолення або видалення внутрішніх органів.

Розглядаючи проблему торгівлі дітьми, слід зазначити, що діти є більш уразливими до явища торгівля людьми, ніж дорослі. Це пояснюється не тільки віком та неготовністю захищати себе, а й нерідко відсутністю чіткого розподілу між оточуючими на «добрих» і «поганих».
Україна є переважно країною походження «живого товару» й інколи країною призначення. З України постачають «живий товар» до Росії, Туреччини, Польщі, Чехії, Італії, Греції, Арабських Еміратів та інших держав. Діти експлуатуються у вуличній торгівлі, жебрацтві, як домашня прислуга, в сільському господарстві, як танцівниці, офіціанти або для надання сексуальних послуг, виготовлення порнографічної продукції, для трансплантації органів.
Водночас торгівля дітьми відбувається і в межах країни, коли самі українці продають своїх маленьких співгромадян із метою їх експлуатації. Існують випадки, коли батьки, опікуни чи усиновителі дитини були причетні до злочинів та отримували вигоду від використання дітей.
Згідно з даними Українського інституту соціальних досліджень, серед жінок, що займаються наданням сексуальних послуг в комерційних цілях, 11 відсотків складали дівчата віком від 12 до 15 років і 20 відсотків – віком від 16 до 17 років, в проституцію залучаються навіть десятирічні дівчатка.

На жаль, за офіційними даними МВС України, з року в рік вбачається динаміка збільшення кількості дітей, визнаних потерпілими від торгівлі людьми.
Слід зазначити, що такий злочин як торгівля людьми, а особливо дітьми, дедалі більше стає підконтрольним транснаціональним злочинним угрупуванням, тому що це вид злочинної діяльності, який приносить колосальні прибутки від експлуатації постраждалих осіб та поки що має низький рівень розкриття та висунення обвинувачень проти злочинних угруповань. Якщо справи і доводяться до суду, вироки, що виносяться злочинцям, є надто лояльними.
36 – річна жінка за $45 тис. продавала нирку свого 4-річного сина. Злочинна оборудка не вдалася. «Покупцями» виявилися працівники МВС. Вирок суду горе – матусі – 4 роки позбавлення волі.

До речі, у 2010 році в Україні зареєстровано 189 кримінальних справ за фактами торгівлі людьми, розкрито 98. У 2011 році зареєстровано 165 кримінальних справ, розкрито 155.

Які ж причини торгівлі дітьми в Україні ?

Експерти називають наступне :

-сучасний стан економіки й зайнятості населення України;
-недоліки – нормативно - правового регулювання соціально – економічної сфери, а також прогалини кримінального, кримінально – процесуального та адміністративного законодавства;
-недосконалість законодавчої бази та її невідповідність нормам міжнародного права, що обмежує можливості правоохоронних органів щодо боротьби з такими злочинами;
-пропаганда розпусти й насильства в засобах масової інформації;
-бездоглядність дітей, хиби навчально – виховної роботи з ними;
-поширення алкоголізму та наркоманії та значне омолодження цих явищ;
-недостатній і нерегулярний контроль за діяльністю фірм, агентств та інших суб’єктів господарювання, що здійснюють працевлаштування громадян, організовують туристичні поїздки;
-недостатня активність правоохоронних органів щодо боротьби з торгівлею людьми, проституцією і правопорушеннями у сфері громадської моралі.

Торгівля людьми залишається серйозною проблемою в Україні, хоча за останнє десятиріччя для боротьби з цим явищем було докладено значних зусиль. Водночас питання протидії торгівлі дітьми все ще залишається без багатьох відповідей.

Хоча Україна однією з перших країн в Європі закріпила поняття «торгівлі людьми» на законодавчому рівні, ратифіковала цілу низку міжнародно – правових актів.
20 вересня 2011 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про протидію торгівлі людьми», підписаний 11 жовтня Президентом України.
У законі визначено основні напрями реалізації державної політики, спрямованої на протидію торгівлі людьми; повноваження органів виконавчої влади під час здійснення заходів з протидії торгівлі людьми; механізм запобігання торгівлі людьми, боротьби з нею, надання допомоги та захисту постраждалим особам.
Також закон визначає права постраждалих від торгівлі людьми осіб, які звернулися за допомогою; засади міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми.
Передбачено посилення відповідальності за правопорушення, пов`язані з торгівлею людьми.

Окремий розділ відведено протидії торгівлі дітьми, зокрема розділ VI, згідно якого протидія торгівлі дітьми базується на таких спеціальних принципах:
1)дотримання прав дитини;

2) повага до думки дитини, яка постраждала від торгівлі дітьми, стосовно заходів, які до неї застосовуються, з урахуванням її віку, стану здоров'я, інтелектуального і фізичного
розвитку та інтересів;

3) роз'яснення дитині, яка постраждала від торгівлі дітьми, у зрозумілій для неї формі її прав та обов'язків;

4) забезпечення конфіденційності інформації про особу дитини та відомостей, які дозволили б установити дитині статус як такій, яка постраждала від торгівлі дітьми.

Згідно ст. 22 Закону особа, якій стало відомо про дитину, яка страждає/постраждала від торгівлі дітьми, зобов'язана невідкладно та із забезпеченням конфіденційності повідомити про це місцеву державну адміністрацію, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ або органи прокуратури.

Держава надає допомогу дитині з моменту, коли з'явилися підстави вважати, що вона постраждала від торгівлі дітьми, і до повного завершення реабілітації дитини. Після отримання інформації про дитину, яка постраждала від торгівлі дітьми, місцева влада, на території якої виявлено дитину, невідкладно встановлює особу дитини, здійснює оцінку обставин та приймає план першочергових заходів допомоги дитині на період до вирішення питання щодо встановлення дитині статусу особи, яка постраждала від торгівлі дітьми.

У разі якщо дитина, яка постраждала від торгівлі дітьми, має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, місцева державна адміністрація невідкладно вирішує питання влаштування дитини.

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей, притулки для дітей із залученням закладів освіти, охорони здоров'я здійснюють розробку та впровадження індивідуальної програми допомоги дитині, яка постраждала від торгівлі дітьми.

Отже, проблема торгівлі дітьми складна і дуже актуальна.

Сьогодні вона ставиться в один ряд з такими видами міжнародної злочинності як незаконна торгівля зброєю та наркобізнес, але вважається найбільш цинічним злочином, оскільки товаром становиться саме людина. І вирішувати цю проблему потрібно всім разом, щоб вберегти здоров’я, життя наших дітей.

А на закінчення трохи статистики :

- За даними громадських організацій понад 30 тисяч громадян стають в Україні щороку жертвами торгівлі людьми.

- Торгівля людьми є третім найприбутковішим бізнесом у світі (попереду лише торгівля наркотиками та зброєю)

- У 70 % випадків сексуального рабства, вербувальником є особа жіночої статі (сусідка, знайома, подруга або родичка)

- В Україні 17 % постраждалих були продані в рабство своїми ж друзями, партнерами чи колегами.
- Більшість дитячої порнографії вироблено в Україні, Росії, Білорусії
- Наймолодшу, 3-річну жертву торгівлі людьми, використовували для жебрацтва; найстаршу – 73-річну – для примусової праці.
- 54 % жертв торгівлі людьми мають вищу або неповну вищу освіту.

У нашій державі торгівля людьми вважається злочином, передбаченим ст. 149 Карного кодексу України, за який встановлена відповідальність до п’ятнадцяти років позбавлення волі, залежно від обставин вчинення злочину.

Міжнародна організація з міграції та більше ніж 70 неурядових організацій в Україні надають психологічну підтримку, медичну допомогу, послуги юристів та адвокатів. Вони допомагають потерпілим здобути іншу освіту чи професію, а також надають підтримку сім’ям потерпілих.

Дитяча жорстокість

Насильство одна з найгостріших проблем нашого часу. Жорстокість відносно близьких, слабших, беззахисних стала майже повсюдним явищем і характеризує вже не тільки дорослих, а й дітей.
У дитячому середовищі нерідко зустрічаються форми насильницької поведінки, що можна характеризувати, як озлобленість" забіякуватість;, жорстокість;.
Все це – відкритий вираз агресивної поведінки. Така поведінка завжди є небезпечною для інших.
Всесвітня організація охорони здоров'я твердить, що Україна посідає 5 місце в Європі за рівнем агресивності серед молоді.
Росія, Албанія, Казахстан, Білорусь та Україна. Так виглядає статистика рівня насильства.
ВООЗ за основу дослідження взяла кількість смертей молодих людей від побоїв, ножових поранень та інших травм, завданих однолітками.
У звіті вказується, що загалом від насильства у Європі гине щодня 40 молодих людей у віці від 10 до 29 років, або 15 тисяч на рік. 4 із 10 смертей – це
вбивства з допомогою ножа. ( У Чернівцях 1 листопада 2011року 15-річний учень 10-го класу під час шкільної перерви порізав ножем однокласника...
Але насправді кількість молодих людей, що зазнає травм і потрапляє до лікарні, у багато разів більша, кажуть у Всесвітній організації охорони здоров’я.
Страшна статистика свідчить, що 34% українських дітей хоча б раз у житті були в ролі жертви, а 43% приміряли на себе амплуа агресора.
При чому з кожним роком відсоток юних агресорів зростає. Вони принижують, цькують і б'ють своїх однолітків і записують свої екзекуції на телефон, щоб потім всі, хто бажає , змогли це побачити в Інтернеті.
Проблема агресії, жорстокості, яка межує із злочинами, на жаль, є тепер актуальною для підлітків шкільного віку. Але в питаннях попередження цих явищ нема якихось правил або заздалегідь підготовлених рекомендацій, бо вони є складними.
До об'єктивних причин, що породжують такий негатив у поведінці дітей, можна віднести економічну, політичну і соціальну нестабільність, що впливає на середовище, в якому вони перебувають.
На перший план у сім'ях часто-густо виходить турбота про матеріальні статки, і в батьків зовсім не залишається часу, аби зайнятися вихованням дитини. «Допомагає» в цьому вулиця з набором асоціальних атрибутів. Формує дитячі погляди й відомий набір відео- та аудіопродукції: комп'ютерні ігри, фільми жахів, бойовики, де культивуються насильство, жорстокість, ненависть.
Як дитину відгородити від цього - треба думати усім спільно : і батькам, і вчителям, і службам, які займаються вихованням підростаючого покоління.
Звичайно, відділитися від негативу, який існує мало не на кожному кроці, нереально. Тож якщо насильство, жорстокість, агресія існують в цьому світі, то людина повинна вміти їх подолати, контролювати свої емоції. Бо, як стверджують фахівців у сфері виховання, не жорстокі агресивні видовища роблять дітей агресивними, а часто невпевнені в собі діти тягнуться до жорстоких видовищ, жорстокого поводження з іншими.
Але не тільки фільми - страшилки винні, що діти стають агресивними, а ще й недостатня увага батьків до дитини. Без любові та уваги вона росте психічно нездоровою. Підліток страждає від різних комплексів, душевних проблем, часто вдаючись до вчинків, які межують з криміналом, тільки для того, аби привернути до себе увагу інших. А негідна, жорстока поведінка дорослих породжує таку ж поведінку дітей, які свою злість зганяють на слабших і беззахисних. І біль, який дитина відчуває, породжує агресію та відчуження.
В одній з телепередач, де якраз обговорювалася проблема дитячої агресії, один із правозахисників зазначив, що найчастіше страждають від грубих образ та побиття діти. У шкільних стінах, на вулиці учні принижують один одного. При тому агресорами часто виступає група дітей. А перший досвід насильства набувають якраз у сім'ях, звідки й переносять свою агресію на однолітків.
ому дуже часто, як стверджують психологи - дослідники, причиною дитячої агресивності є сімейна ситуація:
- агресивна поведінка членів сім'ї: лайка, крики, докори і образи. Дитина буде агресивнішою, якщо щодня бачить агресію дорослих.
- непослідовність батьків у прививанні дитині правил і норм поведінки. Наприклад, сьогодні батькам зручно говорити одне і нав'язувати цю лінію поведінки, а завтра вони кажуть і вимагають інше.
Хоча є немало сімей, в яких панують добрі і мирні взаємини, але, не дивлячись на це, навіть такі, здавалося б ідеальні сім'ї деколи стикаються з агресивністю своїх дітей.
Надзвичайно важливий момент у вихованні дітей – ставлення батьків одне до одного і до дитини. Будь-який негатив з боку батьків дитина всмоктує в себе як губка.
Також важливо розрізняти поняття добра і зла. Нерідко трапляється так, що дитя тягне за хвіст кошеня, відбирає гарну іграшку у слабшого товариша, ображає дорослих людей, а батьки ставляться до таких витівок поблажливо, не роблять зауважень, не пояснюють дитині, чому так робити не можна.
Такі вчинки дітей потрібно викорінювати змалку. Але не застосовувати лише покарання. Дитина повинна зрозуміти, що світ сповнений не тільки жорстокості, а й любові. Ще з народження батьки повинні навчати дитину любити тварин, природу, своїх однолітків, з повагою ставитися до старших людей. Навіть якщо дитина в майбутньому зіткнеться з жорстокістю, що є неминучим, вона буде розуміти, що це погано і що так робити не варто. Такий підліток буде робити усе, аби з усіма жити в злагоді.
Отже, основне завдання щодо формування сприйняття світу у дітей все ж таки покладається на батьків. Саме вони повинні своїм прикладом показувати дитині, що любов є сильніша за зло та агресію.
Хоча сьогодні більшість батьків вважають, що телебачення та Інтернет – ось головні винуватці дитячої жорстокості. Воно й справді так, адже переважна більшість фільмів містять елементи бійки та стрілянини, яку із захватом переглядають діти. Сьогодні бійка – це не бійка, якщо її не записати на телефон і не виставити в Інтернеті, який наповнений дитячою розпустою та агресією. До того ж дівчата в кривавих бійках та слізних скандалах значно;переплюнули; хлопців. Найгірше те, що підлітки взяли це за моду і таким чином розважаються.
Тисячі видатних дослідників у галузі психології, психіатрії, юриспруденції вже давно зробили наукові висновки, в основі яких не тільки твереза логіка, але й наукові дослідження, підтверджені конкретними прикладами: телебачення, комп’ютерні ігри можуть бути джерелом деструктивної, антигромадської поведінки. Вони можуть призводити до спалаху необгрунтованої агресії, викликати залежність подібну до наркотичної, а в тих або інших життєвих ситуаціях стати конкретним прикладом застосування жорстокості й насильства.
Військовий експерт із психології вбивств Дейв Гросмак зауважив: “Коли дитина, граючись, убиває , вона переживає такі ж відчуття й такий вплив на психіку, як солдат або офіцер у бойових умовах”.
Його думка не безпідставна, якщо враховувати той факт, що багато сучасних військових тренажерів для навчання керуванню технікою, веденню бойових операцій, звільненню заручників - майже такі самі рольові комп’ютерні ігри, в які грають наші підлітки. Діти, які часто зустрічаються з жорстокістю в іграх, ймовірно розглядатимуть насильство як ефективний спосіб вирішення конфліктів, а агресивну поведінку вважатимуть прийнятою.
Крім того в останні роки світова медицина фіксує й нову проблему, так званий синдром відеоігрової епілепсії (СВЕ), симптомами якого є головні болі, тривалі спазми мускулатури обличчя, порушення зору , а також характерні для епілепсії підозрілість, ворожо-агресивне ставлення до близьких, запальність.
Науково доведені приклади негативного впливу на психіку дитини, а також трагічні події змусили таких високорозвинених демократичних країн, як США, Японія, Великобританія, країн Євросоюзу прийняти нормативні акти, які регламентують поширення програм телебачення, комп’ютерних ігор шляхом експертної оцінки й присвоєння відповідного їхньому змісту вікового обмеження.
Отже, батьки повинні контролювати своїх дітей. Звичайно, не суворий контроль, але обов'язково знати, що дитя дивиться, чим воно захоплюється, з ким розмовляє, з ким дружить, куди йде. Найголовніше - постійно бути поруч, тримати контакт.
Навчіть дітей не вплутуватися в конфліктні ситуації і не створювати їх. Якщо дитина знає, що його однокласник забіяка, то зовсім не обов’язково вчити застосовувати силу. Навчайте дітей комунікабельності, адже замкнуті частіше стають об’єктом насмішок. Закладайте в дитині гідну самооцінку, тоді вона не дозволятиме принижувати себе та інших. Виховуйте у дітей відповідальність за свої вчинки та вчіть передбачати наслідки. Але якщо ви помітите вкрай жорстоку поведінку вашої дитини, зверніться до соціально - психологічної служби, яка завжди прийде вам на допомогу.

Коментарi